пʼятниця, 6 травня 2011 р.
Анализ фамилии:
Эта фамилия в 60% случаев имеет польское происхождение и происходит либо из самой Польши, либо из граничащих с ней стран (Украина, Белоруссия). Почти все представители таких фамилий относились к польской шляхте. В 10% процентах носитель такой фамилии может быть потомком древнего русского княжеского или боярского рода. В обоих случаях фамилия указывает, как правило, на место, где жили дальние предки человека или же тот город или село, откуда, по легендам, происходит этот род, но может происходить и от имени дальнего предка человека. Кроме того, в 30% случаев такая фамилия была получена предком священнослужителем, когда он выпускался из семинарии. В этих случаях фамилия давалась по воле руководства училища и могла быть образована от названия местности, церковного праздника, имени святого.
Происхождение имени Дмитрий
Значение имени Дмитрий
Дмитрий – значит «посвященный богине Деметре».
Происхождение имени Дмитрий
Анализ тайны имени Дмитрий имеет смысл начать с происхождения. История имени Дмитрий имеет древнегреческие корни, происхождение имени связано с именем древнегреческой богини земли и плодородия Деметры.
Церковнославянская форма — Димитрий.
Что означает имя Дмитрий по Б.Хигиру
В соответствии с толкованием имени Дмитрий по Б.Хигиру, он растет слабым, болезненным ребенком, который остро нуждается в постоянном опеке матери.
Повзрослев, Дмитрий станет упрямым, вспыльчивым. Общаться с ним будет не просто.
Вместе с этим, Дмитрий не глуп, его не так легко сбить с ног, он быстро адоптируется в незнакомой обстановке. Если он выберет профессию, где потребуется быть коммуникабельным, он легко достигнет карьерных высот
Дмитрий ценит комфорт, красивых женщин и самые разные удовольствия. Обычно, ни в чем себя не ограничивает. Дмитрий влюбчив, и увлекаясь новой женщиной, по отношению к старой пассии не испытывает никаких мук совести. Часто вступает в повторный брак, но к детям от прошлых браков испытывает любовь, и печется о них всю жизнь. Может выпить, но не алкоголик. Самым главным человеком в жизни Дмитрия является его мать.
Характеристика имени Дмитрий по П. Руже.
Характер имени Дмитрий позволяет говорить о нем, как о субъективной личности.
Главные черты Дмитрия -этоволя, активность, сексуальность, здоровье.
Тип: они часто замыкаются в себе и сурово смотрят на окружающих.
Психика: Дмитрии максималисты, и не могут похвастаться дипломатичностью. Также они излишне горды.
Воля: это люди не то что с железной, а с пуленепробиваемой волей.
Возбудимость: слабая.
Скорость реакции: по скорости их реакции на происходящее, Дмитриев смело можно назвать холериками, которые целиком контролируют себя. К жизненным неурядицам очень чувствительны. Часто друзей стараются подчинить своей воле.
Интуиция: к ней Дмитрии стараются прислушиваться
Интеллект: имеют острый аналитический склад мышления. Не изучив досконально ситуации полностью, никогда станут делать выводы.
Восприимчивость: сильная. Долго помнят как зло, так и добро.
Нравственность: обладают высокой нравственностью – и это одна из самых сильных их черт; Дмитрии даже не согласны шутить на эту серьезную для них тему не признают шуток на эту тему.
Здоровье: если не брать детский возраст, то здоровье крепкое.
Сексуальность: достаточно чувственны, но к сожалению не понимают, как вести себя с женщиной, порой ведут себя, как первобытные люди.
Поле деятельности: медицина, торговля. Легко достигают успеха.
Общительность: временами бывают очень нетактичны, и этим могут отпугнуть от себя людей.
Согласно описанию имени, лучше с раннего детства ставить их на место, дабы не было слишком поздно.
Производные имени Дмитрий
Варианты имениДмитрий: Дима, Митяй, Диман, Димон.
Уменьшительно ласкательные имени Дмитрий:Димочка, Димуля, Митюша, Митяха, Митрюха, Митя, Митрюша.
Имя Дмитрий на разных языках:
Имя Дмитрий на белорусском Зміцер, Дзмітрый, Змітрок
Имя Дмитрий на болгарском: Димитър: Димитар Бербатов
Имя Дмитрий на немецком: Dimitri
Имя Дмитрий на итальянском: Demetrio
Имя Дмитрий на французском: Dimitri
Имя Дмитрий на польском: Demetriusz (редкая библейская форма), Dymitr
Имя Дмитрий на румынском: Dumitru
Имя Дмитрий на английском: Dmitriy
Имя Дмитрий на украинском: Дмитро
Имя Дмитрий на испанском: Dmitrio
Имя Дмитрий на туркменском: Dovlet
Знаменитые Дмитрии:
Дмитрий Иванович Донской (1350 г.) великий князь всея Руси.
Св. Димитрий Туптало (конец XVII – начало XVIII вв.) Митрополит Ростовский.
Лжедмитрий I (?-1606), русский царь с 1605 года.
Дмитрий Иванович Менделеев (1834-1907 г.) российский химик.
Дмитрий Иванович Писарев (1840-1868 г.) русский публицист и литературный критик.
Дмитрий Иванович Писарев (1840-1868 г.) русский публицист и литературный критик.
Дмитрий Сергеевич Мережковский (1866 – 1941 г.) русский писатель.
Дмитрий Дмитриевич Шостакович (1906 – 1975 г.) советский композитор.
Дмитрий Анатольевич Медведев (1965г.) президент России.
середа, 27 квітня 2011 р.
четвер, 21 квітня 2011 р.
I. Зображення подвигу людей пiд час Великоï Вiтчизняноï вiйни у творах
укра ïнськоï лiтератури.
II. Характеристика образу бiйця з поеми А. Малишка "Прометей".
1. Велика любов до Батькiвщини.
2. Сила волi та здатнiсть до самопожертви заради свободи украïнського народу.
3. Вiрнiсть вiйськовому обов'язку.
4. Глибока вiра в перемогу над фашизмом.
III. Типовiсть образу Прометея Малишка. (Прометей Малишка
- реальна лю дина, воïн, який самовiддано веде боротьбу за щастя та
благополуччя людей. I Йому притаманнi характернi риси воïна-визволителя.)
Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 р. в Обухові Київської області в багатодітній сім'ї сільського шевця. З самого дитинства майбутній поет виніс незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова, промовленого "в колисці із лози, щоб вічним окаянним боржником його нести, страждати і любити..." Жилося родині Самійла Малишка важко: землі було дві десятини, а сім'я чималенька (одинадцять дітей), тож доводилося господареві і шевцювати, і на заробітки в Таврію ходити. Малий Андрій пособляв чим міг – то ходив заможнішим по господарству помагати, то грав на весіллях на гармонії, бо мав талант до музики. Потяг до творчості в Малишка прокинувся дуже рано і мав своєрідний характер. Мати поета, Ївга, чудово співала (їй поет згодом присвятить вірш "Материнська"). Андрій Самійлович в "Автобіографії" (1959 р.) згадував, що її пісні врізалися в пам'ять на все життя. Тільки ж одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює... І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака — поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку. А трохи пізніше почав складати вірші...
У 1927 р., закінчивши Обухівську семирічку, Малишко вступає до Київської медичної профшколи, однак уже тоді у юнаковій душі жив потяг до прекрасного, до пісні, до поезії. Дізнавшись про додатковий набір в Інститут народної освіти, майбутній поет вирішив здати екзамени. На диво, здав їх успішно, після чого його зарахували на літературний факультет, де Андрій потрапив під опіку Максима Рильського, який викладав та вів літературну студію. У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах "Молодий більшовик" та "Глобус". Закінчивши у 1932 р. Київський Інститут народної освіти, викладає літературу в Овручі, на Житомирщині. З 1934 р. по 1935р. служить у армії, а потім працює у Харкові, як журналіст.
1935 р. з'являється колективна збірка трьох авторів — "Дружба". Протягом 1935 р. – 1940 p. поет видав збірки: "Батьківщина" (1936 р.), "Лірика", "З книги життя" (1938 р.), "Народження синів" (1939 р.), "Листи червоноармійця Опанаса Байди", "Березень", "Зоревідні", "Жайворонки" (1940 р.). У цей же період написав поеми "Трипілля", "Ярина", "Кармалюк", "Дума про козака Данила". Тематика довоєнних творів різноманітна: праця хліборобів, події революції та громадянської війни, чудові пейзажні поезії, де картини природи гармонують з ліричним настроєм, з розквітом першого кохання ("Зимове", "Пейзаж", "Дощ упав на край широкий"). Героями творів Малишка є "хлібороби й сівачі", прості робочі люди. Оживає в його творах й історична пам'ять народу. Постають із рядків циклу "Запорожці" славетні прадіди наші, які кров'ю своєю боронили рідний край від ворогів.
На протязі 1941 р. – 1944 p. поет служив військовим кореспондентом у газетах "Красная Армия", "За Радянську Україну", "За честь Батьківщини", де виступав і, як поет, і, як публіцист. За цей час А. Малишко видав такі збірки поезій: "До бою вставайте!" (1941 р.), "Україно моя!" (1942 р.), "Понад пожари" (1942 р.), "Слово о полку" (1943 р.), "Битва" (1943 р.), "Полонянка" (1944 р.) Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів "Україно моя!", написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. "Україно моя!" — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни, пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни. З 1944 р. по 1947 р. Малишко працює відповідальним редактором журналу "Дніпро".
По війні поет інтенсивно працює, виходять – як відгомін війни – збірки "Ярославна" та "Чотири літа" (1946 р.), а далі нові книги, в яких Малишко творить широку картину народного життя, змальовує простих трудівників, як неповторних творчих особистостей, закоханих в землю та працю на ній.
За поему "Прометей" 1947 р. поет отримав Сталінську премію. 1950 р. з'явилась збірка "За синім морем", написана після відвідин Канади та США разом з групою діячів культури (за цю збірку наступного року А. Малишко отримав Сталінську премію).
Новий етап у творчості поета починається із середини 50-х pоків. У збірці "Що записано мною" (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: "Знову цвітуть каштани", "Пісня про Київ", "Як на дальнім небосхилі"; у збірці "Серце моєї матері" (1959 р.) — "Пісня про рушник", "Ми підем, де трави похилі" (– справжній ліричний гімн молодості, коханню); у збірці "Полудень віку" (1960 р.) — "Вчителька"... У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Майбороди (тільки з композитором Платоном Майбородою було створено понад 30 пісень: "Київський вальс", "Ми підем, де трави похилі...", "Ти, моя вірна любов", "Стежина", "Вчителько моя", "Пісня про рушник", "Гаї шумлять біля потоку", "Журавлі", "Білі каштани", "Колискова", "Пролягла доріженька"), Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білаш.
Протягом 1961 р. – 1970 p. вийшли збірки "Листи на світанні" (1961 р.), "Віщий голос" (1961 р.), "Прозорість" (1962 р.), "Дорога під яворами"(1964 р., за неї А. Малишко 1969 р. отримав Державну премію СРСР), "Рута" (1966 р.), "Синій літопис" (1968 р.), "Серпень душі моєї" (1970 р.) За збірку "Далекі орбіти" 1964 р. поет отримав Шевченківську премію.
Останнім твором поета, написаним у лікарні за вісім до його смерті, була славнозвісна "Стежина" ("Чому, сказати, й сам не знаю..."), в якій він роздумує над людським життям...
17 лютого 1970 р. Андрій Малишко помер.
За своє життя поет видав близько 40-ка збірок. Малишко полишив нам не тільки пісенну й поетичну спадщину, він також є автором значної кількості публіцистичних та літературно-критичних творів. Написав тексти пісень до фільмів: "Макар Нечай" (1940 р.), "Богдан Хмельницький" (1941 р.), "Роки молодії" (1942 р.), "Щедре літо" (1950 р.), "Долина синіх скель" (1956 р.), "Лілея", "Таврія" (1959 р.), "Чорноморочка" (1960 р.), "Абітурієнтка" (1973 р.). А також сценарії до кінокартин: "Навіки з російським народом" (1954 р.), "Квітуча Україна" (1961 р.), "Ми з України" (1962 р.)
Пам'ятник "Переправа" в Запоріжжі - на честь воїнів, які форсували Дніпро і звільняли Запоріжжі в жовтні 1943 року. Скульптор Борис Рапопорт - запорізький, пам'ятник був встановлений в 1971 році, відкритий 14 жовтня в день визволення Запоріжжя. Рапопорт живе зараз у Німеччині.середа, 30 березня 2011 р.
Твір на морально-етичну тему та милосердя
Мабуть, я почну з поняття милосердя, та морально-етичні цінності . Милосердя - готовність допомогти, пожертвувати собою заради інших, безкорисливо робити добро. Для мене милосердя - це насамперед та якість, який необхідно всім нам і якого зараз дуже не вистачає. Моральні цінності втілюють у собі найрізноманітніші прояви добра. До них, зокрема, належать добро, любов, дружба, свобода, справедливість, милосердя тощо.
Осягнути кожну з цих цінностей - важливий крок для розуміння сенсу життя: від того, на які моральні цінності людина орієнтується, залежить її відповідь на запитання: «Навіщо жити ?» «Як слід жити?». Моя думка на ці поняття що людина з самого народження до старості вибирає шлах по якому він піде в суспільстві, та значення свого життя.
Всім властива доброта і співчуття до таких самих як вони. В тяжку хвилину одна людина допомагає іншій людині, тому що людина відчуває жалість та милосердя до людини хоча вона може зовсім її не знати, та бачити вперше в житті. Наприклад: деякі діти та дорослі хворіють на тяжкі захворювання, та вилікувати їх може тільки операція, і вони звертаються за грошовою допомогою допомогою.Люди бачивши цю людину і це прохання добросердо з жалістю, та співчування допомагають. Деякі люди можуть буди обмежені фізично чи навіть морально, але все одно прагнуть досягнути своєї мети в житті. Наочним прикладом можуть бути випадки з життя простих, та відомих людей які не бачивши майже нічого пишуть музику, грають на музичних інструментах, люди які втратили кінцівки все одно намагаються займатись спортом, їздити на авто, та літати на літаках. Але допомого, співчуття, та інші моральні цінності ми використовуємо не тільки в суспільстві, але і в родині. Наприклад: ти питаєш про здоров'я, самопочуття в рідних та близьких для тебе людей (бабусю, дідуся та інших) які тобі дуже дорогі.
На мою думку треба допомагати тім хто має потребу в твоїй допомозі. Вибрати своє призначення в житті, та незабувати що коли ти робиш добро воно до тебе повернеться коли тобі дуже треба буде допомога.
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути,
Та ж звуками тими
Ми до бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкриваали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову
Вчиться складно говорити
Своїм рідним словом!-
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має.
1869 р.
Сидір Воробкевич
Вірш М. Рильського «Рідна мова» - величальна пісня українській мові
У багатьох своїх статтях і поетичних творах М. Рильський закликав бути уважним до мови, цього «чудотворного знаряддя у нашій боротьбі за світле, щасливе життя». Неперевершений знавець скарбів рідної мови, поет звертався до сучасників і наступних поколінь:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
(«Рідна мова»)
Вірш «Рідна мова» (1958) є величальною піснею українській мові. Вперше він прозвучав 1959 року на з'їзді письменників України з уст самого автора.
Рідну мову поет порівнює з гулом століть, шумом віків, подихом бурі, дає їй влучні, як афоризми, метафоричні визначення:
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
У мові відбивається все життя народу, його минуле, сучасне і майбутнє, життя людини в суспільстві і сім'ї, її радість і горе, розчарування і надії. Крилаті рядки М. Рильського перегукуються з висловлюванням Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче в кожного народу — це його мова...» В метафоричних висловах Рильського — «життя духовного основа», «рідна мова», «язик вогненний», «народу вище слово» розкривається величезна роль мови в житті українського народу, підкреслюється думка, що рідна мова у найтяжчі часи була не лише засобом культурного й політичного розвитку, а й зброєю в боротьбі за соціальне й національне визволення.
У вірші гнівно тавруються «цареві близні і кати, раби на розум і на вдачу», які «хотіли вирвати язик» в українського народу, переслідували і забороняли його мову. Українську мову «в ярмо хотіли запрягти», осліпити й «повести на чорні торжища, незрячу», «хотіли ноги поламати», «в'язали, кидали за грати»,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Образ-уособлення «рідна мати» показує, наскільки дорога народу його мова, а тяжке становище української мови стає особливо зримим завдяки порівнянню:
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний...
Мова живила патріотичні почуття народу, була мужнім борцем. В умовах страшного соціального і національного гніту вона «свій дух велично-гідний, як житнє зерно берегла». Для зображення величезної потенціальної сили української мови, її духу Рильський створив складний епітет «величногідний», а її безсмертя ствердив порівнянням «як житнє зерно берегла». Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важливість мови для життя народу.
М. Рильський розглядає мову як неоціненне духовне багатство, що передається з покоління і покоління. Поет радить вчитися у народу, де «кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина». Він закликає до глибокого вивчення мови, до засвоєння мовних багатств, дбайливо зібраних попередниками, бо народ — творець і охоронець мови.
Завершується вірш натхненним звертанням поета до рідної мови:
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу віще слово,
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!
неділя, 27 березня 2011 р.
Українська мова
Українська мова - це душа народу. Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, та нородним деревом калиною.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини - невіддальні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Бо не було жодного українського, видатноно письменника, який би не висловив любові до рідної української мови.Письменики в віршах називають мову солов'їною. Прикладом може бути рядки з вірша Максима Рильського:
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу віще слово,
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!
Сьогодні в суспільстві мало хто розмовляє на рідній мові. Тому нашій мові потрібні наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелегентність, наша національна самосвідомість.
Наша українська мова - це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом Укараїни.
