середа, 30 березня 2011 р.


Твір на морально-етичну тему та милосердя

Мабуть, я почну з поняття милосердя, та морально-етичні цінності . Милосердя - готовність допомогти, пожертвувати собою заради інших, безкорисливо робити добро. Для мене милосердя - це насамперед та якість, який необхідно всім нам і якого зараз дуже не вистачає. Моральні цінності втілюють у собі найрізноманітніші прояви добра. До них, зокрема, належать добро, любов, дружба, свобода, справедливість, милосердя тощо.
Осягнути кожну з цих цінностей - важливий крок для розуміння сенсу життя: від того, на які моральні цінності людина орієнтується, залежить її відповідь на запитання: «Навіщо жити ?» «Як слід жити?». Моя думка на ці поняття що людина з самого народження до старості вибирає шлах по якому він піде в суспільстві, та значення свого життя.

Всім властива доброта і співчуття до таких самих як вони. В тяжку хвилину одна людина допомагає іншій людині, тому що людина відчуває жалість та милосердя до людини хоча вона може зовсім її не знати, та бачити вперше в житті. Наприклад: деякі діти та дорослі хворіють на тяжкі захворювання, та вилікувати їх може тільки операція, і вони звертаються за грошовою допомогою допомогою.Люди бачивши цю людину і це прохання добросердо з жалістю, та співчування допомагають. Деякі люди можуть буди обмежені фізично чи навіть морально, але все одно прагнуть досягнути своєї мети в житті. Наочним прикладом можуть бути випадки з життя простих, та відомих людей які не бачивши майже нічого пишуть музику, грають на музичних інструментах, люди які втратили кінцівки все одно намагаються займатись спортом, їздити на авто, та літати на літаках. Але допомого, співчуття, та інші моральні цінності ми використовуємо не тільки в суспільстві, але і в родині. Наприклад: ти питаєш про здоров'я, самопочуття в рідних та близьких для тебе людей (бабусю, дідуся та інших) які тобі дуже дорогі.

На мою думку треба допомагати тім хто має потребу в твоїй допомозі. Вибрати своє призначення в житті, та незабувати що коли ти робиш добро воно до тебе повернеться коли тобі дуже треба буде допомога.



РІДНА МОВА

Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути,
Та ж звуками тими
Ми до бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкриваали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову
Вчиться складно говорити
Своїм рідним словом!-
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має.

1869 р.

Сидір Воробкевич

Вірш М. Рильського «Рідна мова» - величальна пісня українській мові

У багатьох своїх статтях і поетичних творах М. Рильський закликав бути уважним до мови, цього «чудотворного знаряддя у нашій боротьбі за світле, щасливе життя». Неперевершений знавець скарбів рідної мови, поет звертався до сучасників і наступних поколінь:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

(«Рідна мова»)

Вірш «Рідна мова» (1958) є величальною піснею українській мові. Вперше він прозвучав 1959 року на з'їзді письменників України з уст самого автора.

Рідну мову поет порівнює з гулом століть, шумом віків, подихом бурі, дає їй влучні, як афоризми, метафоричні визначення:

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

У мові відбивається все життя народу, його минуле, сучасне і майбутнє, життя людини в суспільстві і сім'ї, її радість і горе, розчарування і надії. Крилаті рядки М. Рильського перегукуються з висловлюванням Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче в кожного народу — це його мова...» В метафоричних висловах Рильського — «життя духовного основа», «рідна мова», «язик вогненний», «народу вище слово» розкривається величезна роль мови в житті українського народу, підкреслюється думка, що рідна мова у найтяжчі часи була не лише засобом культурного й політичного розвитку, а й зброєю в боротьбі за соціальне й національне визволення.

У вірші гнівно тавруються «цареві близні і кати, раби на розум і на вдачу», які «хотіли вирвати язик» в українського народу, переслідували і забороняли його мову. Українську мову «в ярмо хотіли запрягти», осліпити й «повести на чорні торжища, незрячу», «хотіли ноги поламати», «в'язали, кидали за грати»,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Образ-уособлення «рідна мати» показує, наскільки дорога народу його мова, а тяжке становище української мови стає особливо зримим завдяки порівнянню:

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний...

Мова живила патріотичні почуття народу, була мужнім борцем. В умовах страшного соціального і національного гніту вона «свій дух велично-гідний, як житнє зерно берегла». Для зображення величезної потенціальної сили української мови, її духу Рильський створив складний епітет «величногідний», а її безсмертя ствердив порівнянням «як житнє зерно берегла». Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важливість мови для життя народу.

М. Рильський розглядає мову як неоціненне духовне багатство, що передається з покоління і покоління. Поет радить вчитися у народу, де «кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина». Він закликає до глибокого вивчення мови, до засвоєння мовних багатств, дбайливо зібраних попередниками, бо народ — творець і охоронець мови.

Завершується вірш натхненним звертанням поета до рідної мови:

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу віще слово,

Над прахом царських корогов,

Цвіти над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов!

неділя, 27 березня 2011 р.




Українська мова
Українська мова - це душа народу. Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, та нородним деревом калиною.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини - невіддальні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Бо не було жодного українського, видатноно письменника, який би не висловив любові до рідної української мови.Письменики в віршах називають мову солов'їною. Прикладом може бути рядки з вірша Максима Рильського:
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу віще слово,
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!

Сьогодні в суспільстві мало хто розмовляє на рідній мові. Тому нашій мові потрібні наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелегентність, наша національна самосвідомість.
Наша українська мова - це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом Укараїни.

четвер, 24 березня 2011 р.


Мальковський Дмитро Сергійович. Народився третього березня 1996 року. Учень Запорізької гімназії №47, в дружному 8-В класі. В нашій школі прцюють тілки освітчині та добрі вчетелі. Мені дуже подобається працювати з різним видом заннять. Мені дуже подобається футбол, баскетбол, та інші види спорту.